Співчуття по-українськи

Зовсім нещодавно я зустрів знайому, яка з переконанням у голосі доводила мені, що після подій на сході українці змінилися. Ми стали більш свідомими, стало більше патріотизму, ми навчилися відчувати горе інших людей. Українці почали співпереживати та допомагати абсолютно незнайомим людям.

Так, це правда. Ми часто бачимо, як наші сусіди та друзі збирають їжу, одяг і навіть гроші для біженців та військових, які воюють на сході. Я знаю багато випадків, коли переселенцям із Донецька надавали житло. Неодноразово бачив, як люди давали нужденним досить великі суми грошей.

Так, зміни очевидні, вони справді є. Але мене завжди мучило одне запитання: скільки наших знайомих залишилися без роботи та рахують останні копійки? Чому б не допомогти їм? Чому вільне житло ми віддаємо біженцям, а не своїм родичам? Адже майже в кожного з нас є знайомі, які також гостро потребують житла.

Уся ця історія зі співчуттям нагадує мені одну мою знайому, яка вживає важкі наркотики, постійно змінює сексуальних партнерів, п’є, курить і веде повністю аморальний спосіб життя. Але при цьому регулярно ходить до церкви на сповідь, подає милостиню нужденним і підгодовує безпритульних собак на вулиці.

Так, ми навчилися жаліти інших, але при цьому можемо легко образити близьку нам людину. Ми можемо віддати зимовий одяг біженцям і не помітити, що наш родич ходить у легкій куртці. Ми можемо поселити переселенців на своїй дачі, але не запропонувати знайомим поїхати туди відпочити.

Багато читачів запитають: яке це все має відношення до езотерики?

Я відповім – найпряміше.

Такі прояви самосвідомості та гуманізму часто є класичним відкупом. У моєму розумінні немає великої різниці між відкупом на кладовищі після проведеної чорної роботи та лицемірним людинолюбством.

Звісно, із цим можна не погодитися. Чаклун або відьма чітко знає, що робить і за що відкуповується, а не намагається обманути оточення і, насамперед, самого себе.

Мені дуже хочеться вірити, що ми справді почнемо допомагати людям. Не тому, що так модно, не тому, що це виглядає правильно в очах інших, а тому, що чужий біль стане для нас по-справжньому важливим.

І насамперед – не забуваючи про тих, хто поруч. Про своїх рідних, друзів і близьких, які іноді потребують нашої допомоги не менше, ніж незнайомі люди.